Перша «Дванадцята»

«12 ніч» Вільям Шекспір

«Ще одна радість туманного ранку» (С)

Наполегливість у справі потрапляння були винагороджені сповна. Такого вдоволення від вистави не було вже давненько. Звісно, були приємні перегляди, були дуже класні. А от такого, щоб розкласти тебе на кожну з дванадцяти складових тієї ночі – вартує кожного приємного слова, які вишикувалися далі за текстом

Тож, з цілковитою впевненістю говорю, що нарешті в репертуарній афіші Києва з’явився адекватний Шекспір! Так, це була дуже велика проблема – при всьому неосяжному бажанні переглянути хоч щось зі спадщини великого англійця натраплявся або на цілковите непорозуміння, або на повнісенький напотріб. Дійшло до того, що завів собі цілого хештега #опятьшекспирвтеатребылужасен. «Закляття Шекспіра» намагався зняти переглядом гастрольних вільямсевських вистав – сумнувастенько. Невиличку віддушину отримав від цілеспрямованого виїзду на постановку «Шейлока» Роберта Стуруа до «Et cetera». Так-сяк перебивався з ютьюбівських відеозаписів вистав на лондонські кінотрансляції. Траплялися справжні діаманти, але все ж-таки вони лишалися мейд-десь-там, а у Києві продовжували глядача мордувати підшекспірячим лайном, час від часу списуючи в утіль те, від чого вже зовсім вивертало…

І от, нарешті, Шекспіра можна переглянути без сорому за виставу та її авторів. Можна, якщо вдасться втовпитися у досить обмежену кількість тих, кому пощастило потрапити на малу сцену Театру драми та комедії на Лівому березі (а втрапившим, раджу не зволікати й не затримуватися, бо посадка в залі вільна, а центральний досить незручний ряд – місця для покарання запіздунів – адже, виходить, що розставити табуретки набагато складніше, ніж поставити виставу. Ну то вже нюанси)

І хто б ви думали-гадали втер носа всім пихатим народним Річардам та манірним Шейлокам? Справжнісенькі театральні шмаркачі, які ще, будемо відверті, не дуже й актори – студенти третього курсу КНУТКіТ. Інша справа, що керівник курсу та постановник вистави у них – Дмитро Богомазов. Існує думка, що хорошою режисурою можна приховати навіть дерев’яний стілець, але тут той випадок, що й самі студенти не пасуть задніх

ДРАМАТУРГІЯ

Шекспір, Шекспір, але не чистоганом
До роботи став навіть не переклад, а адаптація Юрія Андруховича. Історія така сама, як керролівська «Аліса» у перекладі Заходера – за сюжетом – воно, а за текстом – максимально наближено до сучасного контексту. І тут дуже важливо розуміти, що сценічна версія має суттєву питому вагу у виставі, і безпролазні текстові загини досить важко врятувати багатьом з режисерів. Прикладом, версія КЛІМа тієї ж шекспірівської «Ночі» – це непролазний хащі, у той час, як версію Андруховича назвав би красою на всі вуха

РЕЖИСУРА

Фірмові богомазівські білила на обличчях акторів, позбавлення вистави ознак часу та місця дії, вибудований простір з відкриваючо-закриваючою піхвоподібною щілиною по центрі, з якої виринають персонажі, та які у ній зникають. Введення символів та їх вплетення до сюжету (червоні троянди, жовті панчохи, сталеві кубки). Та що найголовніше – філігранна робота навіть не з кожною сценою, а з кожним рухом, кожним зітханням (а, варто зазначити, що на зітханнях побудовані дивовижні зовнішньо цнотливі сцени, які внутрішньо – просто жерло сексуального вулкана). Одним словом – жодного зайвого руху

При цьому вся вистава нашпигована розсипом смачних сцен, вишколених епізодів, синхронізованих акторсько-світлово-музичних рухів. Майже швейцарський годинник в дії

АКТОРИ

За великим рахунком, що на сцені студенти, з’ясовуєш лише з програмки. Шляхом режисерських маніпуляцій досягнуто найголовнішого у гарній глядацькій виставі – хизуємося сильними сторонами, а решту драпіруємо. Виконавці у відмінній формі, зі своїми фішечками, дуже ладні та готові до сміливих рішень, від яких гладацька зала завмирає та просто затамовує подих

МУЗИКА

Атмосфера живого виконання завжди буде на кілька голів вищою за вистави на музичному підборі, не кажучи вже про всілякі фанерні записи. «12 ніч» просто-таки гойдається на музичних хвилях, що линуть з роялю – повноцінної частини сценографії. А дивина за клавішами творить з ними неймовірне. Адже Олександр Бегма одноосібно є і автором музичного рішення до вистави, музикантом на виставі та ще й блазнем у домі Олівії.

Приємно. Дуже приємно заходитися у захваті від вистави. І навзаєм приємно писати гарні слова та рекомендувати всім шекспірофілам, та не обов’язково таким, до відвідування дійсно гарну виставу

UDP. А згодом була Друга «Дванадцята»

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *