ЗМІ. Журнал «Радуга». Український театр «дофехнерівської» доби
Оригінал тексту опубліковано
в журналі художньої літератури та
суспільної думки «Радуга»
№1–2′ 2021
Старий Кант на початку XIX століття стверджував, що психології не стати наукою, оскільки неможливо експериментально виміряти психологічні процеси. Однак, за деякий час його роботи стали відправною точкою у вимірі такої невимірної, здавалося, категорії, як розум людини, а вже до середини того самого XIX століття наукові методи застосовувалися до вивчення ментальних явищ. Власне, Густав Фехнер й запропонував спосіб кількісного виміру розуму. «Вперше ввів в психологію наукові методи, точні принципи вимірювання та спостереження для вивчення психологічних явищ, тим самим відкривши перспективи психологічної науки у строгому розумінні цього слова. Головна особливість методу Фехнера полягала у тому, що він абсолютно не залежить від зміни філософських систем. Сучасна психологія набула справді наукового характеру й може залишатися осторонь від усіх метафізичних суперечок.» – зазначав Вільгельм Вундт.
Сфера мистецтва – ще та психологія, особливо, якщо творці вклали в своє творіння досвід практичних знань, спостережень за людиною, його природою, тригерами до тих чи інших його вчинків. Автор роману, картини, художнього фільму, або режисер театральної постановки – в ідеальному варіанті – високопрофесійний психолог, що оперує науковими знаннями в своїй сфері, і результатом його праці стає відкриття (прем’єра), яке досліджує ту чи іншу грань людського існування.
Свої трактування дослідження людської сутності нам пропонують режисери національних та академічних театрів, народних та аматорських колективів. І буває досить часто, що неможливо відрізнити за рівнем виконавської майстерності хто є хто, якщо не мати програмки виступу або не знати заздалегідь. Трапляється, що позіхаєш від нудьги на виставі увінчаного преміями режисера і не можеш відірватися ані на секунду на постановці, створеної на голому ентузіазмі, проте із блискучим режисерським вирішенням. Однак, такі заяви – категорія «дофехнерівської» психології, на які тут і там чуєш: «Це всього лише суб’єктивна точка зору». Кожен раз при цьому намагаюся з’ясувати – думку кого з людей опоненти можуть назвати об’єктивною, оскільки персональне висловлювання будь-кого інакше за суб’єктивне й бути не може…
І разом з тим, наступний рівень аргументаційно-дослідницької бази на сторінках інтернет-порталу «Театральна рибалка» з’явився. Поки ще не стовідсоткова об’єктивність, але максимальне до неї наближення. Йдеться про отримання цифрових значень театрального процесу та підштовхування до розгляду не стільки окремих явищ (вистав, режисерів), скільки категорій та напрямків. На основі переглянутого одного єдиного (наприклад) «Річарда III», дійсно важкувато говорити про режисерські рішення, визначити місце даної конкретної вистави в низці їй подібних. Чи стала вона подією не тільки у трактуванні «захоплених відгуків» окремих авторів? Яке її положення у загальнотеатральному контексті (київському, українському, світовому)? По суті своїй мистецтво – практично завжди є порівняння: від особистого досвіду знайомства з пропонованим драматургом / режисером / актором, до персонального досвіду надивленості версій і трактувань.
А для порівняння вкрай необхідна наявність елементарної дослідницької бази. Як визначити, стала нова постановка режисера новаторською, й коли так, то в чому саме? У чому її феномен, і який прорив було здійснено? А тут виявляється, що зробити це не так вже й просто – енциклопедії, довідника або хоча б каталогу сучасного українського театру просто немає. Сучасний український театр мало що про себе знає не тільки на рівні глобальних, тектонічних рухів, але навіть на рівні пульсуючого сьогодення.
Цікаве спостереження – ніхто з учасників театрального процесу не може назвати хоч скільки-небудь точну кількість театрів в Києві або взагалі по країні. Ніхто! Не без того, що Міністерство культури має свій реєстр національних театрів, департаментам культури міст відомі театри, що знаходяться в їх безпосередньому підпорядкуванні, а обласні центри народної творчості можуть перерахувати деякі з театрів своїх територіальних об’єднань. Скільки, які і де знаходяться приватні, аматорські театри, проекти та інші творчі ініціативи – достеменно невідомо. Статистика, яка, як відомо, «знає все», як мінімум в сегменті українського театру змушена оперувати дуже приблизними даними. Це навіть не згадуючи про більш точкові питання щодо загальної кількості вистав, які випустили ці «точно не пораховані» театри, яка тривалість їх сценічного життя, відсоткове співвідношення між постановками різних жанрів, кількість актуальних режисерів, акторів і так далі…
Тож, якщо ніде цієї інформації подивитися – значить можна спробувати її самостійно зібрати!
Смілива заява?
І разом з тим…
«Театральна риболовля» у грудні 2018 року перебралася із спільноти у фейсбуці на інтернет-платформу, почав свою роботу повноцінний театральний портал, частину якого складали тексти театрального блогера. Інша складова – база театральних знань. З січня 2019 року запрацював єдиний в Україні каталог прем’єр, який в онлайн-режимі поповнюється інформацією про театральні новинки всіх без винятку театрів країни. Згадав театр у своїх соціальних мережах про підготовку прем’єи – інформація про неї потрапляє на сторінку каталогу, яка відповідає місяцю прем’єри. З січня 2019 по грудень 2020 у такий спосіб було сформовано 24 сторінки, де розмістилася колекція всіх відомих «театральному рибалці» прем’єр – назва вистави, драматург, режисер, за наявності – афіша. Світ, який все більше диджіталізується, підштовхує театри до опанування сучасних інструментів просування, тому в каталогах так само зустрічаються й відеотрейлери вистав, трапляються й повні відеоверсії постановок.
Момент абсолютної визначеності ще не настав, однак, перший крок від повної невизначеності – зроблено. В текстах порталу «Театральна рибалка» пишу, в інтерв’ю і на конференціях кажу вже не про «багато прем’єр», а оперую цілком конкретними цифрами: 2019 – 700+, 2020 – 230+… Проект веде свій збір й надалі – нечисленні прем’єри карантинного січня 2021-го так само представлені на сайті.
Звісно, цифри далеко не фінальні, супроводжуються «плюсиками» – проте, на даному етапі інакше і неможливо – навіть два роки по тому вбудовуються до загальної структури окремі вистави. А «сколько нам открытий чудных готовит…» кожен новий поворот течії, за якою пливе човен «Театральної риболовлі».
2020-го року стався ще один, наступний крок в театральних дослідженнях сучасного українського театру. Колекція зібраної на порталі інформації дозволила випустити детальні огляди за окремими напрямками театрального життя – від літератури, нагород і фестивалів до резонансних скандалів. Наймасштабніша частина проекту отримала назву «Театральні міста України 2019», і тривала дев’ять місяців з березня по грудень (як зароджувався проєкт – за посиланням). Це був масштабний і копіткий збір та систематизація подробиць театрального 2019 року. Говорили про головне – про ключові події з життя театрів, їх участь у фестивалях, й, звісно, про прем’єри.
Задум огляду театральних подій з місцевим персональним гідом по театральному місту реалізувалася завдяки Марині Ситник в Одесі, Ользі Квятковській в Черкасах, Віталіни Московцевій та Надії Петренко у Запоріжжі. Решта оглядів міст формувалися за принципом збору та сортування інформації, викладалася та публікувалалися у хронологічному порядку. Результат – не життєпис конкретного театру, а палітра театрального життя населеного пункту у конкретному часовому проміжку. Вийшло досить барвисте полотно, на якому вільно розмістилися національні та народні театри, скрупульозно зібрана інформація та нашвидкуруч, на коліні накиданий приблизний перелік того, що згадалося.
Серед приємних несподіванок й театральних зустрічей став цілий ряд колективів, зі своєю неповторною родзинкою. Це й Аматорський театр села Лобачівка, що на Волині, організований актором Національного театру ім. Івана Франка Петром Панчуком на своїй батьківщині. Колектив непрофесійних акторів є знаковим в районі, з гастролями свого часу приїжджав до Києва. Несподівано театральним центром виявився Кам’янець-Подільський, в якому немає жодного державного театру, при цьому силами подвижників проводяться два всеукраїнських фестивалі, а шість народних театрів та студій випустили 19 прем’єр. Помітне місце в зібраній колекції посів і Літературний театр «ДАР», який свого часу народився в надрах редакції журналу «Радуга», і який своїми роботами протоптує доріжку від літературного тексту до театрального видовища.
Національні, академічні театри демонстрували широту охоплення аудиторії. У переліку гастрольних поїздок – всі континенти, за мінусом Антарктиди, безліч фестивалів та привезених високих нагород, ряд яскравих міжнародних проектів. Широко представлений на Першій театральній мапі України інклюзивний театр – колективи Кривого Рогу та Рівного, Вишгорода та Сум… Арт-терапія виходить на якісно новий рівень – інклюзивні актори не потребують жалості, а пропонують повноцінний театральний продукт.
Середнє чистий час на те, щоб уточнити прем’єрні дати 2-3-5 прем’єр – вийняти з папки відповідні афіші та фотографії, дописати пару потрібних абзаців – півгодини-година. І театри, з налагодженим менеджментом з подібним справлявся на раз – одне з найяскравіших вражень – злагодженість роботи Львівського драмтеатру ім. Лесі Українки. Однак, для більшості театрів подібне завдання виявляється непідйомним. Прикладів розтягнутих на 2-3 місяці зборів пари абзаців – добра сотня. Далеко не поодинокі випадки, коли так і не вдавалося відновити прем’єрну дату, згадати номінацію на фестивалі або відшукати картинку з постером. Є випадок, коли надсилали фотографію роздрукованої афіші. Там, де навіть такого варіанту не було – красуються шаблонні заглушки, як пропущені фрагменти величезної пазла. Хоча, пропущеними частинами загальної картини були не тільки афіші вистав, а й цілі театри.
Проект зібрав інформацію про 467 театрах України, інформація про 300 з яких вийшла на сторінках 44 спецвипусків на порталі. Різниця між зібраними та опублікованими – театри, які припинили своє існування, або знаходилися у творчій відпустці у 2019 році, або відмовилися від участі (в окремих областях відсутні академічні театри), або просто не вийшли на зв’язок (таких – найбільша кількість). Багато театрів обзавелися персональними сторінками у соцмережах, а ось налагодити комунікацію на них – набагато складніше, виходить, ніж поставити нову виставу.
В цілому, рівень театральної комунікації по країні – далеко не однорідний, і частіше провисає, ніж підштовхує до конструктиву. Окремі театри та цілі міста «губилися» після запевнень у своєму захопленні самим проектом, та неодмінним бажанням брати в ньому участь. Одні театри застрягали на рівні завлітів, в інших – перешкодою ставав керівник. Помітний відсоток знаходив особливу складність у самопрезентації двома абзацами – набагато простіше говорити через спини забронзовілих театральних корифеїв, ніж сформулювати конкретні звершення одного року.
Найбільш поширеним питанням у спілкуванні ставала друкована версія зібраних матеріалів. Для задумки, яка відпочатку реалізується у просторі інтернету, і яка уточнюється знову і знову практично щодня, – не найочевидніше рішення. Хоча, на все свій час, і, можливо, зведений альманах зможе стати настільною книгою театральних менеджерів та дослідників Мельпомени.
Наразі цифра у 467 театрів – ще далеко не фінальна. Обробка бази фестивалів підкидає нові назви, з якими ще тільки належить познайомитися в рамках театральних досліджень. Та й сама зібрана інформація дарує нові і нові відкриття – у підрахунках вимальовуються тренди розвитку театру, стає можливим говорити без припущень, а з фактичним підтвердженням про найбільш продуктивних режисерів, найбільш затребуваних драматургів. Отримала своє візуальне втілення й та сама Перша театральна карта України. На сайті «Театральній риболовлі» можна вивчити географічний розподіл театрів включно з їх концентрацією у кожному з 59 населених пунктів 24 областей країни.
Театр, як предмет дослідження підходить до завершення своєї «дофехнерівської» доби. Оцифровка йде своєю чергою, й зовсім скоро дасть посил до переходу від вивчення кількісних показників до якісних. Однак, то вже зовсім інша історія…
